Його не змінювала ні посада, ні високі чини
Будівельнику Олександру Ельбарту нині 76 років. Завдяки йому у Рівному зводилися заводи і важливі об’єкти. Він перший, хто забив “паль” на місці нині потужного хімічного гіганта “Рівнеазот”. Доля звела його з Віктором Чайкою у 70-ті роки, коли пан Олександр очолював комбінат “Ровнопромбуд”:
— Прислали нам нового керівника автобази. Тоді із транспортом була дуже велика проблема. Ми починали будувати хімкомбінат (нині це ВАТ “Рівнеазот”), завод тракторних агрегатів, закінчували льонокомбінат, а тому гостро стояло питання із забезпечення бетоном. Щоб робити фундамент — завжди не вистачало піску, який доводилося возити з Олександрії. Тоді я попросив новопризначеного директора Віктора Чайку організувати вивіз так, щоб не простоювали наші бетонники. Безумовно, що це тоді було дуже складно — автопарк був зношений і занедбаний. Тому Чайка почав свою роботу із суботника. Щоправда, не керував ним, а сам сів у першу машину (за кермо КамАЗа – авт.) і вся база поїхала за ним. Це настільки вразило! До того ж, додало йому авторитету і в моїх очах, і в очах заступників та керівників будівельників.
За словами пана Олександра, Віктор Чайка дуже любив чистоту і порядок. І навіть особисто впровадив спеціальні пересувні стелажі під машину, аби під час ремонту авто працівники не лежали на землі.
Зі своїми підлеглими він завжди був дуже принциповим і ніколи не підводив.
— Для мене це дуже важливі показники у характеристиці чоловіка, — наголошує Олександр Ельбарт. — І хоч Віктор Чайка як директор автобази безпосередньо підпорядковувався Мінтранспорту, але оперативно мусив виконувати мої команди. І що приємно відзначити, він був ідеальним підлеглим.
Загалом стосунки між Олександром Ельбартом і Віктором Чайкою склалися на основі взаємоповаги і довіри:
— Я ніколи на нього не кричав, і не було випадку, щоб він не виконав якогось завдання. На цю людину можна було покластися сповна. Його не змінювали ні посада, ні високі чини. Яким він був із самого початку нашого знайомства — таким він і залишився — у моїй душі, у моїх очах, для усіх його друзів, товаришів. Я не зустрічав жодної людини, яка могла б сказати щось погане. Безумовно, в нього були свої недоліки. Але позитивне у ньому суттєво переважало.

Стали ще й сусідами
Коли побудували будинок на Короленка для хімкомбінату — Віктор Чайка й Олександр Ельбарт отримала квартири.
— Чайка жив на дев’ятому поверсі, а я — на п’ятому. Відтак стали ще й сусідами. Часто зустрічалися та заходили один до одного в гості.
Згодом Віктор Чайка очолив обласне автоуправління, потім його обрали мером, а Олександр Ельбарт поїхав на роботу у Сибір. Втім, регулярно навідувався у Рівне і коли приїздив, то Чайка завжди показував йому місто.
— Я міг щоразу порівняти стан міста і благоустрою. Рівне приходило до порядку на очах під час головування Чайки. А скільки здоров’я було вкладено в озеленення! Як пригадаю площу Короленка, скільки тут квітів було висаджено! А яким стало озеро у парку, в якому колись тільки жаби кумкали, було болото і осокори. Рівне не те, що із Житомиром, Тернополем, а навіть із Луцьком не можна порівняти, хоча це моє місто, де я народився.
— До того ж, я чудово розумію, що таке міський бюджет і нестача грошей у ньому, — продовжує Олександр Ельбарт, — і як голові доводиться викручуватися, щоб підготувати комунальне господарство, щоб перезимувати, привести в порядок теплові мережі, котельні тощо. І як будівельник я всім серцем розумів, як важко воно робиться. Та незважаючи на всі труднощі, Вікторові Чайці вдавалося розвивати і тримати у порядку і чистоті місто. Моя думка, що це недооцінено зараз. І коли стояло питання про те, що треба назвати проспект Миру іменем Чайки, прикро, що його заполітизували. До речі, колись проспект Миру, який він є зараз, і вулицею не можна було назвати, тобто її взагалі як такої не було. Все розрито було, ми там колектори прокладали. І саме завдяки Чайці його довели до порядку. Не розумію, як це так — якусь вулицю десь там назвати? Сьогодні треба найкращу вулицю міста назвати на честь Віктора Чайки! Та й врешті, можна було б референдум провести. Не частина мешканців все-таки вирішує долю, яким має бути обличчя міста, а є ще 200 тисяч людей, які мають свою думку з цього питання. Я даю гарантію, якби таке всенародне обговорення провели, то 100 тисяч підписів було б однозначно.

Любити те місце, де народився
Олександр Ельбарт у свій час закінчив музичну школу по класу фортепіано. А оскільки Чайка дуже любив Висоцького, то часто акомпонував йому — відтак співали і грали дуетом. До цього часу Олександр Ельбарт підтримує дружні стосунки та часом зустрічається із дружиною Віктора Чайки Любов’ю Михайлівною:
— Їй зараз дуже важко. Найголовніша для неї підтримка — це доньки та внук.
З висоти прожитих літ та досвіду Олександр Ельбарт каже, що кожна людина має мати свій стержень, бути порядною і вихованою в усіх відношеннях, кваліфікованим працівником, вміти спілкуватися. А головне — любити ті місця, де народився і виріс.
— Як хочеш хорошого ставлення до себе — стався так до інших, — підсумував Олександр Ельбарт.